Філософія статі. Гомосексуалізм під прицілом філософа.

Беззаперечним фактом являється те, що найбільше людину цікавить вона сама. В цьому твердженні є частка і від егоїзму, і від здивування перед фактом власного буття.
Ще давні філософи казали: "Пізнай себе". Якщо спробувати наслідувати їхню пораду і звернутися до самого себе то, що ми побачимо? У першу чергу ми виявимо те, що - я такий, який я є. Я володію притаманними мені якостями. І ця сукупність якостей, якими можна мене описати і виділяє мене з безлічі мені подібних.
Можна довго сперечатись на рахунок того чи існує як чоловіче , так і жіноче сприйняття світу, чи про наявність жіночого і чоловічого способів буття ... Але того, що світ поділений за статевими ознаками заперечити неможливо.
Постать людини відкидає дві неспівпадаючі тіні, кожній з яких заготовлений свій поділ сприйняття. Стародавні греки остерігались цього розподілу. Вони вважали, що якщо єдине (ціле) розділяється, воно - на шляху до смерті. Але того факту, що з поділу чоловічого і жіночого народжується життя вони не заперечували.
Спостереження цього парадоксу призвело до появи першої концепції пульсуючої світобудови. Яку висловив Емпедокл склавши світ, де Ворожнеча і Любов змінюють один одного. Любов прагне все злити воєдино, а Ворожнеча розчленовує це єдине на частини. І та і інша сили у Емпедокла сліпі і нерозумні - їм все одно, що з чим зливати і де розривати вихідне зчленування.
Сліпа гра стихій породжує неприкаяні частини, які одиноко блукають по світу: - монстрів, в яких переважають ознаки бика і людини; чи - людей з ознаками обох статей. Останні отримали назву андрогенів від "андрейос", тобто чоловічий і "гінаксейос" - жіночий.
Не випадково, хронологічно андрогени у Емпедокла передують звичайним людям. Це - одна з спроб тлумачення статевого розподілу людства. Пізніше вона обігрувалася Платоном і отримала особливий сенс.
На питання: чому чоловіків і жінок тягне один до одного, іншими словами, чому існує статевий потяг? - В античному світі була своя функціональна відповідь - "для продовження роду". Але це не здається їм вичерпним, адже, як тоді думали, земля сама могла породжувати живе, значить участь подібних живих істот в акті народження обов`язкова далеко не завжди.
Платон у знаменитому діалозі "Бенкет", присвяченому любові, дає іншу, "поетичну" відповідь. Він каже, що чоловіка і жінку тягне один до одного, тому що вони раніше були половинками єдиного цілого. Андрогени були розрубані надвоє, і з тих пір в людях оселилася спрага воз`єднання, тобто повернення в початковий стан. Поетичний образ половинок, блукаючих по всьому світу в пошуках один одного, підкорив світ.
Проте Платон не мав на увазі трагедію конкретних особистостей. Половинка у Платона - це не те "ТИ", якого шукає по світу моє "Я", щоб спільно подолати фатальну самотність обох. Все набагато простіше, тобто якщо андроген об`єднував в собі чоловічі і жіночі ознаки, то після поділу чоловічі "половинки" тягне до жінок, а жіночі до чоловіків, без розрізнення індивідуальностей. І більше того, андрогени у Платона могли поєднувати в собі не тільки чоловічі та жіночі риси, а й чоловічі з чоловічими, а жіночі з жіночими. Після поділу таким чином виникають чоловіки, яких тягне до чоловіків і жінки з тягою до жінок. Іншими словами, міф про андрогенів, придуманий або перероблений Платоном, являє собою деяке виправдання гомосексуалізму.
Більше того, деяким античним філософам приписують любов до чоловіків, спираючись на невинні тези в збережених працях, а саме Платону та Сократу.
Платон в праці "Лірика" писав:
"Душу свою на губах я почувствовал, друга целуя:
Бедная, верно, пришла, чтоб перелиться в него."
Любов до юнаків для Платона - не самоціль, а засіб для сходження до висот теоретичного пізнання.
Тим паче у більшості Платонівських діалогів помітно, як Сократ відстоює перевагу духовної любові до хлопчиків над тілесною. Давньогрецька література показує нам, що атмосфера тієї епохи була буквально просякнута спрямованою на хлопчиків та юнаків сексуальністю, виразом якої, в кінцевому результаті, була і «платонічна», точніше сократична любов.
Ось, наприклад, такою побутовою сценкою починається один з діалогів Платона «Суперники»:
( Сократ ): Я вийшов з училища граматиста Діонісія і побачив там юнаків, відомих своїм прекрасним виглядом і славним походженням; побачив я також і їх шанувальників. <... > Не знаю, що відчували при цьому їх шанувальники, сам же я був приголомшений: мене завжди убивають своєю красою юнаки.
Також, про безуспішні спроби Алківіада спокусити Сократа розказано в діалогах Платона «Бенкет » і « Алківіад I», причому сюжетний зміст не дає підстав вважати їх виключно художнім вимислом.
А «Спогади» Ксенофонта містять розповідь про причини конфлікту Сократа з майбутнім тираном Критием, що був автором твору «Про природу любові», де стверджував, що «найпрекрасніша форма у чоловічих істот жіночна».
Згідно Ксенофонтові, Сократ намагався відвернути Крития від пристрасті до якогось Евтидема, вказуючи, «як принизливо і негідно вільнонорожденній людині, подібно жебраку, випрошувати милостиню у свого улюбленця, (...) благаючи і просячи у нього подарунка, та ще зовсім недоброго», а бачачи безуспішність своїх умовлянь, в присутності багатьох свідків різко заявив, що у Крития «є свинська схильність: йому хочеться тертися об Евтидема, як поросята труться об камені».
Непідтвердженим фактом залишається і те, що в юності Платон був коханцем драматурга Агафона і склав драматичну тетралогію, але, зустрівшись з Сократом, спалив трагедії і зайнявся філософією.
Грецька цивілізація в значній мірі була вражена цією недугою, навіть більш, ніж сучасність. У того самого Платона в праці "Пір" є твердження, що любов чоловіка до чоловіка набагато вища, духовніша, ніж любов чоловіка до жінки.
"Духовність" гомосексуалізму грунтується Платоном на тому, що все культурне, тобто вигадане і вирощене людиною, вище природного. Любов до жінки виникає з єства чоловіка, отже любов до чоловіка являється перемогою над єством.
Дійсно, справжня любов - самовіддана та жертовна далеко виходить за межі тілесного бажання. Аскетична істина свідчить, що справжня любов витісняє тілесне почуття на периферію і по суті в ньому взагалі не потребує.
А тому, Платон виходить в дечому правий: духовне зростання дозволяє людині не бути рабом плоті. Природне долається духовним. Але важко погодитись з Платоном в ототожненні культурного і духовного. Не все, що має штучне походження, несе в собі благо. Як би не височів людський інтелект над нерозумною природою, природа все ж виявляється мудрішою. Недарма ж в природі існує розподіл на чоловіче та жіноче. Все, що б не приймалося людством на піку природи, в кінцевому результаті падає йому на голову і травма виявляється доволі серйозною.
У своєму останньому творі «Закони» Платон оголосив, що, якщо гетеросексуальні відносини «виділені нам від природи» для народження дітей, то «з`єднання чоловіка з чоловіком і жінки з жінкою - протиприродно і виникло як зухвала спроба людей, розгнузданих в задоволеннях». Подібне твердження він зробив, мабуть, вперше в історії (заборони існували і раніше, але без посилань на поняття природи).
Винуватцями подібного «збочення природи» Платон вважає звичаї, насамперед спартанські і фіванські, а також гімназії. По суті, тут доведений до крайності сократівский раціоналізм, що засуджує всяку пристрасть, здатну поневолити волю і розум людини. Гомосексуальна пристрасть не пов`язана з дітонародженням і цілком ірраціональна, а тому шкідлива.
Аналогічно ставилися до одностатевого кохання кініки. Діоген Синопський якось розбудив хлопчика який спав на вулиці віршем: « Прокинься - Піку тобі,
Берег,
встромлять лежачому, ззаду! ».
Різноманітні аспекти відносин між коханцями аналізує і Аристотель, а саме у своїх етичних трактатах. У « Нікомаховій етиці» Аристотель, розглядаючи питання про надмірність насолоди, говорить про речі, що приносять задоволення за природою, і трьох видах задоволення не за природою (в силу каліцтв, звичок або зіпсованості єства ). Про любовні насолоди з чоловіками він пише: «Адже у одних це буває від природи, у інших - від звички, як, наприклад, у тих, хто з дитинства терпів насильство. Тих , у кого причиною є природа, ніхто, мабуть, не назве непоміркованими, як, наприклад, жінок за те, що в статевому з`єднанні не вони володіють, а ними, як і непоміркований володіє потяг; відповідно йде справа і з тими, хто перебуває у хворобливому стані через звички». Мабуть , вперше в науці Аристотель звернув увагу на приклади гомосексуальної поведінки у тварин ( у куріпок, перепелів, півні, голубів ): як самців, так і самок.
Гомосексуалізм не духовний, і саме тому, що тілесний. Можна припустити існування чистої любові, не бачачи і не розбираючи плоті. Вона буде духовна, оскільки це любов людських душ, але вона не буде помітна. У ній немає нічого скандального, що виходить за рамки буденного життя. Ми часто говоримо "дружба", маючи на увазі саме таку любов.
Потяг чоловіка до чоловіка , який ми називаємо гомосексуалізмом, це в першу чергу тяжіння плоті. Якщо прибрати з гомосексуалізму тілесне прагнення, він повністю втратить свою специфіку.
У Платона , крім затвердження про перевагу "чоловічої" любові, зустрічається ще одна сумнівна теза: про те , що чоловіча краса досконаліша за жіночу. Одне живить інше. Спочатку чоловіки були цінителями чоловічої краси, потім погляд помутнішав і краса тіла повернулася до привабливості плоті. Що для нас тут важливо відзначити, так це те, що хвороба почалася з голови. Гомосексуалізм може розглядатися як свого роду інтелектуальне зрушення: ідея передує поведінці, а рух думки - руху тіла.
Гомосексуалізм - це не більше, ніж конструкт, породження людського розуму, який втратив природні орієнтири. Для розуміння цього доведеться звернутись, знову ж таки, до міфу про андрогенів.
Андрогени у Платона мали три типи конструкції тіл, тобто поєднання чоловічого з жіночим, чоловічого з чоловічим і жіночого з жіночим. Відповідно, у сучасних людей за Платоном виявляються три типи статевого потягу. Таким чином випливає, що гомосексуалізм рівнозначний природному вживанню статей, більше того, він сам претендує на "природність".
Сьогодні ця думка поширена досить широко. Вважається, що людська психіка може мати конфігурацію, відмінну від конфігурації тіла ( "душа жінки в тілі чоловіка " і навпаки), тим більше, що це відповідає модному сьогодні вченню про переселення душ. Також має місце теза про початкову бісексуальність людини. На цих твердженнях грунтується виправдання сучасної гомосексуальної культури.
Якщо гомосексуалізм так чи інакше вкорінений в єстві людини, то немає нічого жахливого в понятті гомосексуальної родини. Такій родині можна надати рівні права зі звичайною сім`єю, в тому числі і дозволити їй брати на виховання чужих дітей. Чоловіколюбці сьогодні вже не розпусники, а просто інший варіант людини, який не повинен піддаватися дискримінації.
Іммануїл Кант, розмірковуючи про шлюб та про філософію статі був майже цинічний. Наприклад, в одному з творів він пише, що шлюб - це з`єднання двох осіб різної статі заради потенційного володіння статевими органами іншої. Однак, цю цинічність можна йому «пробачити», коли він стверджує, що і чоловік, і жінка повинні бути рівні в шлюбі (дружина може зажадати піти до іншого чоловіка, і чоловік може захотіти піти до іншої жінки, тому що у обох рівне право на насолоду). І хочеться вірити Канту, коли він підкреслює, що у шлюбному житті сполучена пара повинна утворити як би єдину моральну особистість. Адже тут мається на увазі, що у обох повинна бути єдина думка на установки та ідеали, вимоги і заборони, що робить неможливим скандали і непорозуміння.
Гей-культура - не є відрижкою таєнств людської душі, а аналогом національної культури. Не випадково народження терміну "сексменьшинства", повинен нагадувати про нацменшини і таким чином стверджувати однопорядковість цих явищ.
Одному подобаються дівчата, іншому юнаки - треба бути терпимим і поважати смаки іншого - такий лайтмотив нав`язуваного суспільству ставлення до гомосексуалізму.
Але от питання: що значить " подобаються"? Чи достатньо цього твердження, що б то не було знайти собі місце в психіці людини, щоб отримати право на існування? Одному подобається лікувати людей, іншому їх мучити - ми ж не стверджуємо допустимість подібного плюралізму. Де межа можливої терпимості? Присутність гомосексуалізму в суспільстві нічим не загрожує окремій людині. - Чи не так?
Не варто забувати, що гомосексуалізм внутрішньо несиметричний. Учасників двоє і поведінкові моделі у них різні. Поділ "чоловіче " / " жіноче" зберігається тільки на поведінковому, а не фізіологічному рівні. Відповідно існують два типи експансії гомосексуалізму залежно від того хто виступає в ролі спокусника гомосексуаліст "чоловік " чи гомосексуаліст " жінка".
Немає причин покладатися і на "порядність" сексменшинств. Твердження, що їх інтереси стосуються лише людей з "нетрадиційною" орієнтацією, повинно відхилятися. По-перше, "нетрадиційна" орієнтація - не явна даність. А по-друге, експансія внутрішньо властива гомосексуалізму, як і кожній статевій розбещеності. Бабій не може пропустити красиву жінку без того, щоб не спробувати спокусити її. Аналогічний механізм включається і у гомосексуаліста. Втім, боротьба за права сексменшин якраз і є спроба зняти цю реакцію.
Проголошення тотальної рівності прав містить в собі великий заряд самих низинних реалізацій нашого "я". В області того, що називається сексуальними стосунками, ця "логіка революції " прописана до кінця Маркізом де Садом. Декларація свободи тут означає, що кожен вільний у своєму бажанні: кожен чоловік може бажати всяку жінку і навпаки. А декларація права по Саду зводиться до того, що "вільний" громадянин має право задовільнити це бажання. Згода об`єкта для цього не потрібна. Це - початкова передумова сексуальної агресії. Сучасне суспільство забороняє насильство, тому згоду вимагають за допомогою психологічної облоги. І якщо хтось цю облогу не витримує, не слід думати, що він заздалегідь був до неї готовий.
Але як же бути з тією загальноприйнятою думкою, що деякі чоловіки відчувають себе жінками, а деякі жінки - чоловіками? Спробу пояснити появу «жінкоподібних» чоловіків робив Парменід в поемі « Про природу ». Гіппократ пояснював це неправильним змішанням генів при зачатті. Традиційний портрет чоловіка припускає наявність таких якостей як, наприклад, мужність та рішучість. Жінку малюють, використовуючи інші фарби, наприклад, імпульсивність та м`якість. Проте людина ширша за придумані для неї розуміння схем. Чоловік може мати риси, традиційно приписувані жінці і тоді говорять, що у нього "жіночий" характер. Але від цього він не перестає бути чоловіком. Проблема полягає в порушенні самоідентифікації (бунтує свідомість, підіймається проти фізіології).
Сучасна психологія схиляється до того, що статева ідентифікація в значній мірі програмується вихованням. Дитині пропонується певний тип одягу, існують ігри для хлопчиків та ігри для дівчаток, і вважається ганебним грати не в свої ігри.
Сучасне емансиповане суспільство протиставляє себе народній культурі як прогресивне відсталому: людина скинула з себе кайдани закріпачування її структур. І замовчується питання, а для чого, власне кажучи, була потрібна ця жорстка диференціація статевого виховання?
Моделі чоловічої та жіночої поведінки, приписані хлопчика і дівчаткам були покликані їх захищати. Від чого? Від гріха, тобто від прояву волі людини до творіння зла. Головна привабливість гріха - в свободі. Треба задовільнити свої бажання, потішити своє "я" - така вимога гріха. Тому , якщо спочатку бажань немає, вони конструюються за принципом заперечення: якщо щось заборонено, не прийнято радитись, якщо я можу цього просто хотіти.
Проте гріх не вкорінений в тілі, він не є апріорним, він приходить з волі розуму. Для того, щоб тіло просило гріха, його спочатку слід розбестити. Гомосексуалізм повністю відповідає цій схемі. Розбещеність завжди є відступом від загальноприйнятих норм. Те, що сьогодні м`яко називається нетрадиційною статевою орієнтацією, раніше прямо носило ім`я статевих збочень. Зміна описових моделей відбулася, коли змінилася ідеологія: гомосексуалізм перестали вважати гріхом, з придушенням совісті він перейшов у поринення в психологію і став сприйматися ніяк інше, як бачення світу паралельно загальноприйнятому.
Розумні віруючі люди в голос про гомосексуалізм говорять, що він не може вважатися гріхом, так як гріх припускає свідомий вибір на свою користь, а потяг чоловіка до чоловіка (або жінки до жінки ) - є психологічна конфігурація, яка не залежить від людської волі.
Ті , хто ще визнає існування нормальної статевої ідентифікації і бачить у гомосексуалізмі відхилення від такої, визначає його як свого роду психічну хворобу, іноді вроджену. Подібна позиція лукава. Суспільство ніколи не ставилося до гомосексуалізму як до хвороби. Що ж це за хвороба така , яку ніхто і ніколи не намагався лікувати: "хворі" не поспішають звертатися до лікарів, а суспільство, незважаючи на те, що хвороба поширюється набуваючи в собі все нових і нових людей, не робить нічого, щоб локалізувати джерело хвороби, наприклад - ізолювати її носіїв. Визначення "хвороба" є тільки одне з виправдань цього гріха. Завдання його - не спонукати суспільство діяти як під час епідемії, а навпаки - заспокоїти: "це хворі люди, до них треба ставитися поблажливо, не в їх владі змінити ситуацію". Гріх незручно називати гріхом, бо це знімає розмови про рівні права, про паралельні культури, про іншу організацію людини. Інших перешкод визначити гомосексуалізм як гріх - немає. Треба сказати , що хоча гріх протиприродний і згубний для людини , людина схильна до гріха.

Рекомендуем прочитать