Чорноморець Ю.П. - Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія

Чорноморець Ю.П. - Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія

Чорноморець Ю.П.

Візантійський неоплатонізм від Діонісія Ареопагіта до Геннадія Схоларія


К.: Дух і Літера, 2010. — 568 с.
ISBN 978-966-378-188-4

Формат: PDF 5 Мб
Качество: e-Book
 Язык: украинский

Православна теологія за власну концептуальну основу має спадщину святих отців та візантійських богословів. Ця спадщина видається єдиним цілим лише при незнанні текстів та фактичного перебігу подій. Історія православної теології — це драма конкуренції багатьох доктрин, змагання між якими розгорталося навіть в межах ортодоксії. Релігієзнавчий та історико-філософський підходи дозволяють побачити в історії православної теології еволюційні зміни, які відбувалися закономірно. Першим етапом кожного кола розвитку теології ставав бунт проти метафізики, спроби побудувати пост-метафізичну та антиметафізичну фідеїстичну теологію.
Бог уявлявся як абсолютно непізнаваний, всяка метафізична теологія деконструювалася. Епоха деконструкцій швидко змінювалася спробами побудувати ортодоксальну метафізику, згідно із якою Бог — це Буття. Метафізика існування на наступному етапі розвитку теології зазнавала схоластизації та примітивізації. Формувалася схоластична есенціалістична метафізика, яка була здатна панувати довший час, але не могла створити видатних пам’яток, які б піднялися до рівня творів перших двох етапів.
У книзі розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології — візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напрямку богословської та філософської думки — християнському неоплатонізмові. Візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII — початок XIII століть). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х років XIV століття панує паламітська схоластика, новий есенціалізм.
Дослідження підтверджує тезу про філософізацію теології у візантійський період. Ідеалом та методологічним підґрунтям для візантійських мислителів була ідея «філософської теології» Прокла. Антиметафізична теологія Ареопагітик залежала від філософії Дамаскія, останнього схоларха Афінської школи неоплатонізму. Філософія Максима Сповідника переінтерпретовувала прокліанство. Візантійський есенціалізм ідейно і текс туально залежав від александрійського неоплатонізму.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться непростою історією православної теології.

ЗМІСТ


ВСТУП 5

Розділ перший ВІЗАНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ ЯК ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО ТА ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ 9
1.1. Стан наукового опрацювання проблеми 9
1.2. Характеристика джерельної бази роботи 44
1.3. Методологічна основа та принципи дослідження 58

Розділ другий ФОРМУВАННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ У ТВОРАХ ЙОАНА ФІЛОПОНА (ДІОНІСІЯ АРЕОПАГІТА) 75
2.1. Філософські пошуки Йоана Філопона в ранній період творчості 75
2.2. Пропедевтика до онтології Ареопагітик у трактатах «Про небесну ієрархію» та «Про церковну ієрархію» 83
2.3. Філософська теологія трактату про «Божественні імена» 108
2.3.1. Загальні принципи філософської теології Ареопагітик 108
2.3.2. Учення Діонісія про Божу Діяльність як Причину-Благо-Промисел і Буття 117
2.3.3. Деконструкція релігійних, теологічних та філософсько-ідеалістичних понять про Бога 125
2.4. Практична філософія «Містичної теології» та «Листів» 139
2.5. Філософська теологія полемічних трактатів Йоана Філопона «Проти Прокла», «Проти Аристотеля», «Про створення світу» 149
2.6. Теологія пізнього Філопона 187

Розділ третій ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ МАКСИМА СПОВІДНИКА — КУЛЬМІНАЦІЯ РОЗВИТКУ ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ 203
3.1. Максим Сповідник — автор оригінального богословсько-філософського вчення 203
3.2. Філософська теологія Максима Сповідника 216
3.3. Неоплатонізм Максима Сповідника в логіці 246
3.4. Неоплатонізм Максима Сповідника в космології: трансформація вчення Прокла про еманацію 257
3.5. Неоплатонізм Максима Сповідника в антропології 271
3.6. Неоплатонізм Максима Сповідника в філософії історії 290

Розділ четвертий ВІЗАНТІЙСЬКИЙ НЕОПЛАТОНІЧНИЙ ЕСЕНЦІАЛІЗМ КІНЦЯ VII — ПОЧАТКУ XIV СТОЛІТЬ 305
4.1. Виникнення візантійського неоплатонічного есенціалізму 305
4.2. Есенціалізм Йоана Дамаскіна 313
4.3. Кризи візантійського есенціалізму: дискусії про ікони та містична теологія Симеона Нового Богослова 336
4.4. Розвиток візантійського неоплатонічного есенціалізму в системі вищої освіти IX–XIII століть 348

Розділ п’ятий ПАЛАМІЗМ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ВІЗАНТІЙСЬКОГО НЕОПЛАТОНІЗМУ 360
5.1. Філософська теологія Григорія Палами як перший етап розвитку паламізму 360
5.2. Вчення Каліста Ангелікуда як другий етап розвитку паламізму 379
5.3. Криза філософської теології паламізму та формування пізньовізантійського християнського аристотелізму 395

Висновки та узагальнення 413
Умовні позначення 429
Бібліографія: першоджерела 432
Бібліографія: дослідницька література 458

Вы уверены, что ссылка нерабочая?

Рекомендуем прочитать