Дельєж Р. - Нариси з історії антропології. Школи. Автори. Теорії

Дельєж Р. - Нариси з історії антропології. Школи. Автори. Теорії
Дельєж Робер
Нариси з історії антропології. Школи. Автори. Теорії

Переклад з французької Євгена Марічева
К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 287 с.
ISBN 978-966-518-449-2
Формат: DJVU  5,4  Мб
Качество: сканированные страницы + текст
Язык: украинский

У цій книзі, що читається як путівник, зроблено спробу розглянути великі теорії, якими позначена історія антропології (еволюціонізм, американський культуралізм, функціоналізм, марксистська та динамічна антропологія тощо), а також праці таких видатних авторів, як Ч. Дарвін, Е.Дюркгейм, Дж. Фрезер, Б. Маліновський, К. Леві-Строс, В. Тренер та ін., що ними був прокладений шлях для розвитку цих фундаментальних ідей. Показано, що історія згадуваних течій є не тільки історією ідей, - це також відображення суспільно-політичних та інтелектуальних проблем, якими були позначені два останні століття.
Ця праця зможе допомогти не лише тим, хто займається антропологією та дотичними до неї дисциплінами (політологією, соціологією, етнографією, історією, літературознавством), а й зацікавить широке коло читачів.

Рецензия


Рецензент: Анастасія Нечипоренко, Львівський національний університет ім. І. Франка

Існування різних напрямків антропологічних досліджень, як за предметом, так і за методологією, потребує сьогодні чіткої систематизації у межах гуманітарної науки про людину в різних її вимірах: соціальному, культурному, економічному, політичному, фізичному тощо. З іншого боку, кожен підхід – це маркер епохи, відповідно, діахронічні візерунки інтелектуальних розвідок мають стійкий зв’язок із середовищем, в якому вони народилися, і віддзеркалюють актуальну проблематику свого часу.

Робер Дельєж лаконічно окреслює теоретичні засади ключових антропологічних концепцій (еволюціонізм, американський культуралізм, функціоналізм, структуралізм, марксистська та динамічна антропологія) з докладним аналізом фундаментальних праць, що відіграли вирішальну роль у формуванні цих ідей.

Повноправне утвердження еволюціоністської парадигми після революційного відкриття Ч. Дарвіна виносить на перший план ідею прогресу як розвитку від елементарного до складного, і ця ідея проектується на людину, суспільство, культуру. Головна мета антропологів-еволюціоністів (Л. Морган, Е. Тайлор, Дж. Фрейзер) полягає у відтворенні витоків сучасних інститутів та періодизації різних суспільств та культур, а «філософським каменем» стає пошук загальних законів лінеарного розвитку (часто на прикладі релігії). Порівнюючи міфологію та обрядовість первісних людей, дослідники вказують на спорідненість культур, відмінності яких, на їхню думку, зумовлені стадією еволюції.

Французька школа соціологізувала антропологічне знання, зробивши важливий крок на шляху від умоглядної дисципліни до емпіричних досліджень. Представники т.з. школи «Соціологічного року» (за назвою журналу) Е. Дюркгейм, М. Мосс, Р. Герц сфокусували свою увагу на об’єктивній реальності соціального факту, який має власне – зовнішнє стосовно індивіда – існування, що стає основою для використання етнографічного методу активного спостереження, впровадженого Б. Маліновським. На ґрунті спростовування перебільшень еволюціоністів виникає проблематика єдиного та множинного, яка вирішується (за Ф.Тьонісьом) диференціацією понять суспільства (Gesellschaft) та спільноти (Gemeinschat). Подібне протиставлення та інші варіанти дихотомічного бачення світу стануть провідною темою соціальної антропології (свої/чужі, священне/мирське), яка зачіпає нові аспекти дослідження людини: основи суспільної стратифікації, семіотичні класифікаційні властивості свідомості, ментальність, техніки тіла та вияви почуттів.

Cвоє класичне оформлення функціоналізм отримав у роботах Б. Маліновського, А. Редкліфа-Брауна, Е. Еванса-Прітчарда. Методологічно спосіб бачення речей по аналогії з органіцизмом спрямований на синхронію, на конкретне живе суспільство в його контекстуальному функціонуванні. Дослідницький інтерес зміщується з самих інститутів на взаємозв’язки між ними. Виявлення цих зв’язків досягається шляхом занурення антрополога в суспільство з метою активного спостереження. Цим методом закладаються основи культурного релятивізму, що набув популярності у колах американської школи «Культура й особистість» (Ф. Боас, М. Мід, Р. Бенедикт), девізом якої можна вважати вислів Ф. Боаса: «Цивілізація – це не щось абсолютне, а… відносне, і наші думки і поняття є справедливими тільки в межах нашої власної цивілізації» (с.88). Кульмінаційним моментом пропаганди замкненості кожної культури можна вважати й досить спірну теорію мовної відносності, відому під назвою «гіпотеза Сепіра-Ворфа», що полягає у закріпленні за мовною структурою визначної ролі у процесі формування думки та способу бачення світу.

На думку Р. Дельєжа, плекання принципу культурного детермінізму небезпечне для антропологічного дослідження тим, що відкриває можливість «приписування» явищам значень, яких вони насправді не мають. Актуальним стає питання «відповідальності» антрополога за свій етнографічний текст, що покликаний відображати справжнє життя суспільства, а не конструювати його. Цією проблематикою займався також К. Гірц, якого швидше можна назвати «анти-анти-релятивістом», адже він відкидає можливість існування будь-якої загальної антропологічної теорії, залишаючи за нею радше інтерпретативну функцію. І, відповідно, «читаючи» культури, кожен антрополог лише відтворює свої власні тексти-описи.

З усією відповідальністю Р. Дельєж говорить про високий дослідницький потенціал структуралістської антропології Клода Леві-Стросса, хоч і не вважає її справжньою теорією з досконало виробленим методом. Як зауважує Е. Ліч, антропологічні теорії К. Леві-Стросса і Дж. Фрейзера, наближаються до відкриття фундаментальних істин про людську природу шляхом порівняння культур у світовому масштабі. Використовуючи мовну методологічну аналогію, культура розглядається як система знаків, що структуруються у певні моделі, над виявленням яких і працював К. Леві-Стросс.

Сьогодні, на думку Р. Дельєжа, поряд із розвитком марксистської та динамічної антропології відбувається новий виток спеціалізації дисципліни, що виходить на проблематику медичної антропології, антропології комунікації або антропології сучасного світу. Таким чином, наука про людину динамічно змінюється, не зрікаючись свого минулого, а доповнюючи його.

Вы уверены, что ссылка нерабочая?

Рекомендуем прочитать